Позиція організацій угорців України стосовно висновку Венеціанської комісії щодо регулювання використання мов у Законі України «Про освіту»

Наші організації вітають те, що в позиції Венеціанської комісії в значній мірі віддзеркалюються та стурбованість і ті критичні зауваження, які були висловлені нами та надіслані у письмовій формі на протязі минулого року, й особливо після 5 вересня цього року майже усім національним українським і міжнародним інституціям, які є компетентними у цьому питанні, в тому числі й Венеціанській комісії. Ми вважаємо важливим, а також таким, що сприяє вирішенню цього проблемного питання те, що Венеціанська комісія кваліфікує як виправдані наші критичні зауваження, згідно з якими:

  • нормативний текст статті 7 принципово відрізняється від того тексту, щодо якого проводилися перемовини з організаціями меншин;
  • норми, які набрали законної сили, значно зменшують можливості навчання мовами меншин, а також те, що це є непропорційним втручанням в існуючі права національних меншин;
  • дотримання відповідних міжнародних та конституційних положень мають істотне значення при введенні в дію всеосяжних реформ, що торкаються вже існуючих та добре обґрунтованих прав національних меншин.

Ми в повній мірі погоджуємося з висновком Комісії, згідно з яким правильним рішенням, напевно, було би внесення змін до статті 7 та заміна теперішнього положення на більш врівноважений та чіткіше сформульований текст.

Разом з тим, декілька положень цього документа є незрозумілими для нас та не піддаються інтерпретації. Так, наприклад, ми не здатні інтерпретувати пп. 116 та 117 документа, згідно з якими положення статті 7, що звужують права та є дискримінаційними, можуть бути виправлені в процесі їх виконання в спеціальному законі, який є залежним від цього закону, тому що таким чином виникало би нерозв’язне правове протиріччя. Нам незрозуміло, на чому базується пункт про те, що українська влада має намір окрім вивчення мов меншин забезпечити навчання інших предметів цими мовами, а також те, що на консультаціях, які в майбутньому будуть проведені, можуть бути створені відповідні гарантії стосовно цього, адже дії українських владних інституцій свідчать про протилежне, особливо зважаючи на те, що в Україні не існують ані правові, ані інституційні умови такого діалогу.

Зважаючи на викладене, ми вважаємо висновки комісії такими, що заслуговують на підтримку, хоча вони забезпечують лише часткове вирішення проблем, зазначених в аналітичній частині документу та, з нашого боку, ми зробимо все для її реалізації, хоча усвідомлюємо, що шанси на це у теперішніх українських політичних умовах є мінімальними.

Разом з тим, ми ще раз наголошуємо, що згідно з нашою точкою зору задовільне вирішення цього питання, що торкається інтересів існування нашої спільноти, наші організації й надалі бачать у зміні статті 7 Закону України «Про освіту» відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних зобов’язань, поваги до здобутих національними меншинами прав.

Голова ГО „Товариства угорської
культури Закарпаття.”
Брензович В. І.
Закарпатської реформатської
церкви
Зан-Фабіан О. О.
Голова Демократичного союзу
угорців України
Зубанич Л. Л.
Єпископ Мукачівської Дієцезії
римсько-католицької церкви
Майнек А.
Голова Закарпатського угорськомовного
педагогічного Товариства
Орос І. І.
Митр. прот. Берегівського (угорського)
деканату Мукачівської греко-католицької єпархії
Демко Ф.

м. Ужгород, 12.12.2017 р.