Громадська організація «Товариство угорської культури Закарпаття.» (ГО «ТУКЗ-КМКС») вітає постанову Верховної Ради України № 16005, ухвалену 3 вересня 2026 року. Відповідно до цього документа Україна офіційно визнає факт масових репресій проти цивільного населення Закарпаття, вчинених радянською військовою адміністрацією у 1944–1946 роках, злочином, скоєним комуністичним тоталітарним режимом. Держава також визнає злочином, скоєним комуністичним тоталітарним режимом, факт масових репресій проти цивільного населення угорської національності, депортованого на так звані «маленькі роботи», а також проти цивільного населення німецької національності, вчинених на Закарпатті у 1944–1946 роках.
Ще від часу свого заснування ГО «ТУКЗ-КМКС» визначило одним зі своїх основних завдань виявлення злочинів сталінського терору та реабілітацію його жертв. Протягом тридцяти років депутати Верховної Ради України від Закарпаття угорського походження, змінюючи один одного, намагалися домогтися від українського законодавчого органу, Верховної Ради, офіційного визнання Україною масової депортації угорських і німецьких чоловіків Закарпаття у листопаді 1944 року — так званої «маленької роботи» — геноцидом, політичними репресіями або злочином проти людяності.
Під час депутатських повноважень Михайла Товта у 1994–1998 роках він першим ініціював внесення доповнення до ухваленого у 1991 році Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Метою було домогтися, щоб цивільні особи, депортовані на підставі наказу № 0036 та оголошені колективно винними — угорські й німецькі чоловіки віком від 18 до 50 років — були реабілітовані державою не просто як особи, направлені на трудову повинність, а як жертви переслідувань із політичних мотивів.
Микола Ковач у період депутатських повноважень 1998–2002 років продовжив боротьбу за правову реабілітацію та компенсацію жертвам. Він наголошував, що сталінські етнічні чистки та депортація людей до трудових таборів відповідно до міжнародного права належать до категорії геноциду та злочинів проти людяності, а отже, не підлягають строку давності.
У 2013 році, напередодні 69-ї річниці трагедії, депутат Іштван Гайдош подав проєкт постанови, у якому закликав український парламент визнати депортацію закарпатських угорців і німців у 1944 році етнічно мотивованим геноцидом та політичними репресіями, вчиненими сталінським режимом, а також встановити на державному рівні офіційний день пам’яті.
У період депутатської діяльності Василя Брензовича у 2014–2019 роках було подано проєкти постанов з нагоди 70-ї та 75-ї річниць депортації, а також внесено комплексні пропозиції щодо внесення змін до законодавства про реабілітацію. У проєктах постанов він закликав до визнання трагедії та вшанування її жертв на державному рівні, а також вимагав, щоб українська держава взяла на себе моральну та правову відповідальність за злочини, вчинені сталінською диктатурою, і визнала депортацію геноцидом закарпатських угорців.
На місцевому рівні, попри певний прогрес, у 2004 році за ініціативою ГО «ТУКЗ-КМКС» Закарпатська обласна рада у своїй заяві засудила етнічно мотивовані депортації, здійснені сталінською диктатурою, на регіональному рівні визнала «маленьку роботу» політичними репресіями та звернулася до українського парламенту із закликом до державного визнання трагедії та повної реабілітації жертв. Згодом, у жовтні 2014 року, угорська депутатська група Закарпатської обласної ради (за ініціативи та під керівництвом Василя Брензовича, який на той час також обіймав посаду заступника голови Закарпатської обласної ради) офіційним рішенням ініціювала проголошення третьої неділі листопада Днем пам’яті жертв депортації закарпатських угорців і німців у регіоні. Обласна рада направила до Києва офіційне звернення та проєкт постанови до Верховної Ради України та Президента України з проханням, щоб держава офіційно визнала депортацію угорського та німецького населення Закарпаття у 1944–1946 роках геноцидом та політичними репресіями.
Протягом останніх тридцяти років у наукових рамках вдалося дослідити, вивчити та документально підтвердити обставини депортації на «маленьку роботу», кількість і долю її жертв, а також наслідки цих подій. ГО «ТУКЗ-КМКС» встановило пам’ятники жертвам у всіх населених пунктах Закарпаття, де проживає угорське населення, а в довоєнний період кожні п’ять років організовувало піший меморіальний марш від Мукачева до Сваляви, до меморіального місця, облаштованого на території колишнього табору збору. Ініціатором створення цього меморіального місця ще у 1989 році виступило ГО «ТУКЗ-КМКС», а його урочисте відкриття відбулося у 1994 році. Відтоді меморіальний парк неодноразово розширювався. Догляд за місцем пам’яті жертв та його утримання здійснює Комітет меморіального парку в Сваляві.
Попри те, що завдяки попереднім ініціативам було ухвалено низку місцевих рішень щодо реабілітації, Верховна Рада України до цього часу або відхиляла, або навіть не виносила на розгляд питання про комплексне визнання «маленької роботи» геноцидом на законодавчому рівні. З огляду на це нинішнє рішення безперечно має історичне значення, оскільки є проривом і своєрідним запізнілим моральним відшкодуванням для жертв та їхніх родичів.
Ужгород, 3 вересня 2026 року
